Тема: Ринкова економіка. Економіка домогосподарства. Підприємництво.
План
1.Принципи ринкової економіки. Конкуренція. Попит і пропозиція. Ринкова ціна.
2.Домашнє господарство. Бюджет домогосподарств.
3.Поняття про раціональне споживання. Права споживачів.
4.Підприємницька діяльність. Правовий захист бізнесу.
1.Принципи ринкової економіки. Конкуренція. Попит і пропозиція. Ринкова ціна.
1.Принципи ринкової економіки. Конкуренція. Попит і пропозиція. Ринкова ціна.
У найпростішому розумінні, на ринку відбувається обмін товарів й послуг на гроші, тобто ринок — це механізм взаємодії споживачів та виробників товарів як суб’єктів економічної діяльності. Ринковою системою можна назвати сукупність зв’язків, що виникає між виробниками та споживачами різноманітних благ.
Ринкова економіка — це економічна система, де рішення щодо виробництва та розподілу продуктів приймаються на основі існуючого попиту та пропозиції, які й визначають ціни на товари та послуги. Існування ринкової системи вимагає, щоб у суспільстві виконувалися деякі умови взаємодії між учасниками (суб’єктами) економічної діяльності.
Однією з умов ринкової економіки є економічна свобода. Це означає, що учасники економічних відносин самі приймають рішення на основі власної вигоди й несуть відповідальність за свої дії. Підприємства самі обирають галузь своєї діяльності, вирішують, яку продукцію випускати, як працювати й коли припиняти діяльність. Для споживачів економічна свобода визначає можливість на свій розсуд і в межах своїх грошових ресурсів обирати, де, як, що і в якій кількості купувати.
Економічна свобода неможлива без існування приватної власності на ресурси та засоби виробництва. Приватна власність дозволяє людині залучати та використовувати різноманітні ресурси, відстоювати власні інтереси, отримувати користь і прибуток, сприяє економічному зростанню.
Ринкова економіка неможлива без конкуренції — економічного змагання між виробниками з метою отримання доходу. Щоб конкуренція була можливою, потрібно, щоб на ринку існувала велика кількість продавців, жоден з яких окремо не міг би істотно вплинути на пропозицію товару. Так само має бути багато покупців, щоб не було можливості окремого впливу на попит на ринку.
На вільному ринку підприємці не контролюють ціни, а споживачі та підприємці вибирають продукт на основі повної інформації про нього. Конкуренція забезпечує ефективний розподіл ресурсів, сприяє інноваціям і розвитку ефективних підприємств та виходу з ринку неефективних, а також дозволяє задовольнити різноманітні потреби й забезпечити високу якість товарів і послуг.
У разі відсутності конкуренції створюється монополія, коли в певній галузі існує єдиний виробник. Цей виробник може необґрунтовано підвищувати ціну на свою продукцію або зменшувати обсяги виробництва, щоб збільшити власні прибутки. Такі дії можуть бути шкідливими для суспільного добробуту.
Та конкуренція має і певні недоліки. Це може бути змова виробників щодо цін або нездатність ринку виробити суспільно важливі блага, які не дають швидких та високих прибутків, наприклад, у галузі освіти і культури. Також ринкова конкуренція може призводити до надмірного розшарування суспільства на багатих і бідних. Тому необхідним є фінансування різноманітних програм соціальної допомоги населенню, підтримка науки, культури та освіти, що покладається на державу. Елементом ринкової економіки є свобода ціноутворення, тобто формування цін залежно від співвідношення попиту та пропозиції, які склалися на ринку. За умов ринкової економіки діяльність всіх виробників і споживачів узгоджується автоматично. Ринок виступає як саморегульована система, що забезпечує високий ступень ефективності використання й розподілу ресурсів. Економісти говорять про «невидиму руку ринку», що змушує всіх його учасників діяти на забезпечення суспільного добробуту.
Особливе місце в ринковій економіці належить грошовим розрахункам. Гроші виступають мірою вартості різноманітних благ. Вони є мірилом вартості та засобом обігу. Гроші — зручний засіб обміну, який дозволяє споживачам і підприємцям уникнути незручностей бартеру, тобто прямого обміну товарами або послугами без використання грошей.
Попит (D) — платоспроможна потреба, забезпечене грошима бажання покупця придбати товар за даною ціною. Обсяг попиту (Qd) — конкретна кількість товару, яку можуть і хочуть придбати покупці за даного рівня цін.
Закон попиту: що нижчою є ціна, то більший обсяг попиту, і навпаки.
Зміна в ціні по-різному впливає на різні товари: якщо ціна на сіль зросте, це навряд чи вплине на кількість солі, яку купуємо та споживаємо. А в разі зростання ціни, наприклад, на апельсини, ми будемо купувати їх менше, натомість споживаючи більше інших фруктів. Така залежність між зміною ціни на товар і попит на нього називається еластичністю попиту. Попит на товар називають еластичним, якщо незначна зміна в ціні викликає значну зміну попиту; і навпаки, якщо при значній зміні ціни попит змінюється лише незначно або не змінюється взагалі, такий попит називають нееластичним.
До товарів з еластичним попитом зазвичай належать предмети розкоші (делікатеси, коштовності), товари, вартість яких є відчутною для бюджету (меблі або велика побутова техніка), а також товари, для яких легко знайти заміну (деякі фрукти тощо). До товарів з нееластичним попитом належать товари першої необхідності (ліки, електрика), недорогі товари, покупка яких лише незначно відбивається на бюджеті (кулькові ручки або зубна паста), а також товари, яким важко або й неможливо знайти заміну (пальне, сіль).
Пропозиція (S) — бажання виробника, продавця виробляти, продавати товар за даного рівня цін.
Закон пропозиції: що вищою є ціна, то обсяг пропозиції більший. Якщо змінюється ціна, змінюється обсяг пропозиції.
Пропозиція, як і попит, характеризується еластичністю, тобто залежністю від цін. У випадку нееластичної пропозиції споживачі готові платити будь-яку ціну за товар. До цієї групи належать унікальні речі, які не мають аналогів і не можуть бути відтворені.
Тепер розглянемо, як взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову ціну на товар. Поєднаємо графіки попиту і пропозиції.
Як бачимо, вони перетинаються в одній-єдиній точці. Саме в ній обсяг пропозиції відповідає обсягу попиту, тобто споживачі готові й бажають купити рівно стільки продукції, скільки пропонують підприємства. Ця точка називається точкою ринкової рівноваги, а ціна в цій точці — ціною рівноваги. Ринкова рівновага вигідна як виробникам (продавцям) так і покупцям.
Держава також може впливати на ринкові ціни безпосередньо, встановлюючи максимальні або мінімальні ціни на певні види продукції. Наприклад, щоб захистити виробників сільськогосподарської продукції, держава вводить на цю продукцію мінімальну ціну. Результатом може стати надлишок продукції, оскільки споживачі за завищеною ціною готові придбати лише частину продукції. Уряду доводиться викупати залишок продукції на гроші платників податків.
Поширеною є також інша ситуація, коли уряд запроваджує максимальні ціни на певну продукцію (комунальні послуги, хліб тощо), щоб захистити малозабезпечені верстви населення (ціна підлоги). У цьому разі споживачі готові купити більше товарів, що призводить до виникнення дефіциту товарів, який має своїм наслідком спорожнілі полиці магазинів або й виникнення «чорного ринку» на дефіцитні товари.
Отже, попит і пропозиція разом формують обсяг продукції та ціну ринкової рівноваги, які є оптимальними для суспільства. Ринок не завжди може розв’язати проблеми, що виникають у суспільстві, або надати необхідні блага.
Безпосереднє втручання держави в цінову політику може призвести до виникнення дефіциту або надлишку продукції.
Завданням держави є: подолання зубожіння населення; розвиток освіти й науки — затратних галузей, які не дають швидких результатів і у які приватний бізнес не хоче вкладати власні кошти; фінансування фундаментальних наукових досліджень, що дозволяють нам краще зрозуміти світ, але не мають безпосереднього практичного виходу.
Оскільки головною метою комерційної діяльності за умов вільного ринку є якнайшвидше отримання прибутку, ринок не зацікавлений у фінансуванні таких видів діяльності, де дохід можна отримати лише в майбутньому або й не отримати взагалі. Такі проекти, як будівництво шляхів і мостів, підтримка культури тощо, можливі лише за державної підтримки. Ринок не може забезпечити надання суспільних благ, таких як оборона, забезпечення суспільного порядку тощо. Роль держави посилюється в захисті національних інтересів на міжнародному ринку, що вимагає регулювання валютних і торговельних відносин. Держава відіграє активну роль у ринкових відносинах, здійснюючи законодавче регулювання, фінансуючи державний сектор економіки й закуповуючи різноманітні товари й послуги. До її основних функцій належать законодавча, стабілізуюча та розподільча.
У межах своєї законодавчої функції, держава приймає закони та постанови, які визначають правові засади ринкової економіки, вироблення й запровадження антимонопольного законодавства. Стабілізуюча функція держави полягає в підтриманні високого рівня зайнятості населення, створенні умов для економічного зростання та боротьбі з інфляцією. Розподільча функція держави полягає в забезпеченні більш справедливого розподілу доходів у суспільстві та ефективнішого використання наявних ресурсів. Збираючи податки та встановлюючи мінімальний розмір зарплати, держава дбає про малозабезпечені верстви населення. Для виконання цих функцій держава вдається до адміністративних (прямих) або економічних (непрямих) заходів.
Адміністративні заходи використовуються на всіх рівнях впливу на ринок — від муніципального до загальнодержавного. У деяких випадках держава може вдаватися безпосередньо до контролю цін, наприклад, на комунальні послуги або товари першої необхідності, енергоносії, громадський транспорт. Крім того, держава може контролювати випуск певної продукції, її якість. Наприклад, щоб надавати освітні послуги, навчальний заклад повинен пройти державну акредитацію, яка підтвердить, що він справді відповідає вимогам і здатний забезпечити викладання на належному рівні.
Одним з важливих прямих економічних засобів регулювання економіки є грошово-кредитна система. Держава регулює кількість грошей, що перебувають в обігу: зменшення цієї маси приводить до активізації ділової активності, а її збільшення — до посилення інвестиційної активності, а отже, до зростання обсягів виробництва та створення додаткових робочих місць. У разі необхідності держава може здійснювати емісію грошей, тобто випуск додаткових грошей.
Іншим прямим засобом регулювання економічної сфери є податки, тобто встановлені вищим органом влади обов’язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи з метою фінансового забезпечення діяльності держави (уряду) та місцевого самоврядування. Податки допомагають підтримати соціальну рівновагу в суспільстві, зменшуючи розбіжності в реальних доходах громадян.
Основні види податків
Стаття 9 Податкового кодексу України визначає такі державні податки та збори:
податок на прибуток підприємств — сплачується юридичними особами, підприємствами з доходу від прибутку;
податок на доходи фізичних осіб — сплачується фізичними особами — найманими працівниками, підприємцями, іншими громадянами — з отриманих ними доходів;
податок на додану вартість (ПДВ) — входить у ціну товарів (робіт, послуг) і сплачується покупцем, а до державного бюджету його перераховує продавець, тому часто на ціннику або чеку ми можемо побачити дві цифри: ціну товару з ПДВ та окремо суму ПДВ, що стягується;
акцизний податок — це податок на споживання окремих, так званих підакцизних, товарів (продукції), що включається до їх ціни. Зазвичай акциз установлюють на предмети розкоші, тютюн, алкоголь, коштовні метали;
екологічний податок — справляється з фактичних обсягів викидів в атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів тощо;
рентна плата — справляється за користування надрами для видобування корисних копалин та в інших цілях, за користування радіочастотним ресурсом України, за спеціальне використання води та лісових ресурсів тощо;
мито — податок на товари, що перетинають кордон, на їх ввіз, вивіз і транзит.
Для здійснення своїх функцій і повноважень державі необхідно мати у своєму розпорядженні певні фінансові ресурси, план їх надходження та використання, тобто бюджет. Державний бюджет формується завдяки податкам. Слово «бюджет» походить від старовинного французького слова bougette, тобто «гаманець». Бюджет складається з певних надходжень і витрат. У сучасній мові — це план доходів і видатків особи або установи на певний період. Це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади та місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Бюджет має певні надходження (формування фінансових ресурсів) і видатки (їх використання). Доходи бюджету утворюються за рахунок надходжень від сплати податків громадянами і підприємствами, різноманітних обов’язкових платежів, надходжень від продажу державного майна, операцій з капіталом, що належить державі. Кошти, що акумулюються в державному бюджеті за рахунок надходжень, уряд спрямовує на різноманітні цілі. Такі кошти становлять державні видатки.
Якщо видатки державного бюджету дорівнюють його надходженням, говорять про збалансований бюджет. Але так буває дуже рідко. Якщо надходження в бюджеті переважають над видатками, говорять про профіцитний бюджет. Коли видатки перевищують надходження — дефіцитний бюджет
| ДЕРЖАВНІ ВИДАТКИ | ||||
|---|---|---|---|---|
| соціальні цілі | економічні цілі | військові цілі | обслуговування державного боргу | утримання державного апарату влади |
| освіта, охорона здоров’я, пенсії, соціальний захист (у розвинених країнах — до 50 %) | сільське господарство, видобуток копалин, охорона довкілля, наука, технології (у розвинених країнах — до 30 %) | сучасна зброя, підготовка військових професіоналів | сплата суми боргу та процентів | оплата дипломатичних представництв та представників членства в міжнародних організаціях |
Дефіцит виникає через економічні кризи, значні витрати на військові цілі, безконтрольні витрати з бюджету. Багато економістів схиляються до того, що невеликий дефіцит на рівні 1—2 % є контрольованим і навіть сприятливим для розвитку економіки держави. Надмірне зростання бюджетного дефіциту призводить до посилення інфляції, фінансової кризи та до накопичення державного боргу — запозичень держави у своїх громадян й іноземних держав. Ефективність роботи держави можливо забезпечити лише за умови контролю з боку суспільства, це стосується і сфери державного бюджету.
2.Домашнє господарство. Бюджет домогосподарств.
Домогосподарства виступають на ринку і як споживачі, і як власники різноманітних ресурсів, якими користуються підприємства. У Законі України «Про Всеукраїнський перепис населення» зазначається, що домогосподарство — це сукупність осіб, які спільно проживають, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують і витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати або не перебувати в родинних стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї і більше осіб. Це поняття ширше, ніж сім’я, тут визначальним є спільне проживання та ведення спільного господарства, наприклад: військові строкової служби, вихованці будинків дитини тощо.
Для домогосподарства характерною є домашня праця, що включає різноманітні види діяльності, спрямовані на обслуговування дорослих членів, піклування за дітьми та літніми членами домогосподарства тощо. Така праця може містити й виробничу складову, як-от вирощування городини на своїй присадибній ділянці. Домашнє господарство може виробляти певну продукцію як для власного вжитку, так і для реалізації на ринку. У першому випадку воно виступає як суб’єкт домашньої економіки, в останньому — як форма малого товарного виробництва.
Домогосподарство виконує на ринку функцію споживання. Саме задоволення потреб домогосподарств є метою виробництва. Домогосподарствам належать ресурси, які вони постачають підприємствам для здійснення підприємницької діяльності. Ресурси ще називають факторами виробництва. Домогосподарствам належать такі основні три типи ресурсів: земля, капітал і праця, причому земля й капітал належать до матеріальних факторів, а праця — до нематеріальних.
До цих трьох «класичних» факторів виробництва додають ще підприємливість й інформацію. Підприємливість — кмітливість, здатність активно діяти, вирішувати поставлені завдання оптимальним чином. Це здатність до ініціативи, ризику, координації та пошуку нових можливостей, що дають змогу отримати прибуток з мінімальними затратами. Підприємливість дозволяє поєднати всі інші фактори виробництва для створення різноманітних благ та задоволення потреб. Щодо інформації, то вона лежить в основі нових технологій, дає змогу приймати ефективніші рішення та знаходити кращі можливості для ведення бізнесу. Отже, друга функція, яку виконують домогосподарства, — постачання ресурсів виробникам.
Третя функція домогосподарств у ринковій економіці — заощадження доходів. Заощадження — це частина доходу, яка залишається після сплати податків, інших обов’язкових платежів, витрат на споживання. Заощаджені кошти зазвичай зберігають на банківських рахунках або витрачають на придбання акцій, страхових полісів тощо. Люди заощаджують, щоб відчувати фінансову захищеність, на випадок виходу на пенсію, для освіти дітей або для непередбачуваних потреб, наприклад, нещасного випадку чи захворювання.
Водночас в житті є ситуації, коли витрати перевищують доходи домогосподарства, тобто його заощадження стають від’ємними. Це відбувається, наприклад, коли сім’я бере позику або витрачає кошти, накопичені в минулому. Деякі домогосподарства інвестують заощаджені кошти, купуючи на них цінні папери, нерухомість, валюту тощо. Такі інвестиції можуть стати потужним джерелом розвитку національної економіки.
Домогосподарства взаємодіють з підприємствами, формуючи свої доходи та витрачаючи кошти на споживання. У цьому процесі формується бюджет домогосподарства, тобто план його доходів і витрат на певний період. Підприємства купують у домогосподарств ресурси, які ті пропонують на ринку. Кошти, сплачені підприємствами за ці ресурси, формують доходи домогосподарств, які ті витрачають на споживання або особистий дохід.
Отримані доходи домогосподарства витрачають переважно на придбання різноманітних товарів і послуг, які купують у підприємств. Таке споживання називають приватним. Проте не всі доходи, які домогосподарства отримують, вони можуть використати на задоволення власних потреб. Домогосподарства можуть використати на власний розсуд частку доходу, що залишається в домогосподарства після сплати податків. Дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум для його членів. Він визначається як вартість набору продуктів харчування, товарів і мінімального набору послуг, необхідних для збереження здоров’я та задоволення основних соціальних і культурних потреб людини.
На доходи домогосподарств безпосередньо впливає економічна ситуація в країні. У періоди економічного піднесення зростає обсяг виробництва різноманітних товарів і послуг, заробітні плати, доходи підприємств. Завдяки зростанню надходжень у державний бюджет держава має більше можливостей фінансувати різноманітні соціальні програми, покращуючи стан домогосподарств. І навпаки, у періоди економічного спаду доходи домогосподарств скорочуються, відповідно скорочується і їх споживання.
Задоволення потреб домогосподарства у споживчих благах визначається двома чинниками: рівнем доходу домогосподарства та цінами, що склалися на ринку на ці блага. Що більший дохід має домогосподарство, то більше можливостей у нього є задовольнити власні потреби.
Якими б не були поточні доходи й економічна ситуація в державі, домогосподарства повинні ощадливо ставитися до своїх ресурсів.
3.Поняття про раціональне споживання. Права споживачів.
В умовах обмеженого бюджету домогосподарствам необхідне раціональне споживання. Придбання чогось одного означає відмову від чогось іншого. Домогосподарству доводиться весь час робити вибір: витратити певну суму на ремонт кухні чи на придбання зимового одягу для членів родини, або відкласти її «на чорний день»? Тому із придбанням певного товару або послуги пов’язана так звана вартість втрачених можливостей, тих, від яких довелось відмовитись, зробивши свій вибір. Цей вибір ґрунтується на корисності, яку ми пов’язуємо з тією річчю, яку купуємо. Таким чином, справжня цінність будь-якої речі — це недоотримана корисність усіх інших речей, які ми могли б купити за допомогою ресурсів, витрачених на придбання цієї речі. Розглядаючи можливі альтернативи, споживачі роблять власний вибір, який буде нести найбільшу користь при найменших затратах.
Зростання доходів населення, присутність на ринках величезного різноманіття товарів перетворює наше суспільство на так зване суспільство споживання. У такому суспільстві рівень споживання набагато перевищує рівень, необхідний для задоволення біологічних потреб. За допомогою реклами споживачів переконують, що володіння певною річчю підвищить їх статус в очах тих, хто поруч. Такий підхід спонукає купувати останні моделі мобільних телефонів або модне вбрання, що не є предметом першої необхідності.
У сучасному споживанні існує концепція так званого збалансованого, або сталого, споживання. У її основі лежить ідея споживання, що задовольняє потреби нашого і прийдешніх поколінь економічно, соціально та екологічно збалансованим шляхом. Таке збалансоване споживання передбачає зменшення обсягу споживання, а отже, і відходів; надання переваги екологічно чистій продукції; відмову від використання агресивних хімікатів тощо. Змінюється й загальна модель споживання: споживачі надають перевагу товарам місцевого виробництва, товарам довготривалого використання, вводиться «міра» у споживанні, тобто виважене ставлення до придбання нових речей та використання вже вживаних речей. Відбувається гуманізація споживацтва, коли ставлення до людини визначається її якостями, а не придбаними речами.
Подібні процеси характерні і для України, але вони ускладнюються суспільними, політичними та економічними процесами, що відбуваються в нашій державі. Водночас дослідники вказують, що українці більше схильні до марнотратства в порівнянні з європейцями: українці більше схильні придбати якусь річ, яка їм не по кишені, або із шиком прийняти гостей на свята.
Складна економічна ситуація, непевність у власному майбутньому змушує людей повертатися до традиційної споживацької поведінки, тобто купувати лише необхідне для задоволення безпосередніх потреб.
Стосунки між споживачами й підприємствами — виробниками, постачальниками та продавцями — ніколи не були простими. Держава намагається регулювати ці стосунки, запроваджуючи відповідне законодавство, стандарти якості продукції. Захист прав споживачів має на меті надавати споживачам достовірну інформацію про якість товарів і послуг, що існують на ринку, та відновлювати права споживачів у разі їх порушення. Захист прав споживачів винесено на міжнародний рівень. Гарантом захисту прав споживачів на міжнародному рівні є ООН. У 1985 р. Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», де визнано такі законні потреби споживачів:
ПРАВА СПОЖИВАЧІВ:
1. Захист споживачів від шкоди їх здоров’ю та безпеці.
2. Сприяння економічним інтересам споживачів і захист цих інтересів.
3. Доступ споживачів до інформації, необхідної для компетентного вибору у відповідності з індивідуальними запитами та потребами.
4. Просвіта споживачів.
5. Наявність ефективних процедур розгляду скарг споживачів.
Регламентує захист прав споживачів Закон України «Про захист прав споживачів» 1991 року. Стаття 4 закону визначає права та обов’язки споживачів.
До прав споживачів належать:
1) право на захист своїх прав державою;
2) право на належну якість продукції та обслуговування;
3) право на безпеку продукції;
4) право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
5) право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
6) право на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
7) право на об’єднання в громадські організації (об’єднання) споживачів.
Водночас на споживача покладаються зобов’язання:
1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
2) у разі необхідності роз’яснення умов та правил використання товару — до початку використання товару звернутися за роз’ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), установлених виробником товару в експлуатаційній документації;
4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару — застосовувати передбачені виробником засоби безпеки, спеціальні правила, а в разі відсутності таких правил дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.
4.Підприємницька діяльність. Правовий захист бізнесу.
Економічна система перебуває у стані постійних змін і руху. На ринках з’являються нові вироби та послуги, а ті, що існували раніше, вдосконалюються або зникають. У споживачів виникають нові потреби, змінюються смаки й уподобання. Життя економічної систем забезпечує підприємництво, яке існує завжди, коли існує ринок. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, проте це не єдина риса підприємництва. Традиційний бізнесмен також ставить перед собою за мету отримання прибутку, але поняття «підприємець» і «бізнесмен» не тотожні. Відрізняє їх творчість і інноваційність, притаманні підприємництву, пошук нових можливостей, або намагання вести старий традиційний бізнес по-новому. Поняття ж бізнесу є ширшим, воно включає будь-яку ініціативну діяльність з метою отримання прибутку. Відповідно, і доходи підприємства можна умовно розділити на дві частини. Перша — дохід від «традиційної» ділової діяльності, другу ж частину підприємець отримує як винагороду за інноваційність, ризикованість, спроможність краще реалізувати виробничі фактори у своїй діяльності. Такий дохід можна назвати підприємницьким, і саме він становить сутність підприємницької діяльності.
Обираючи шлях підприємницької діяльності, особа робить свій вибір, усвідомлюючи можливі ризики. Для того щоб втілювати свої ідеї, підприємець має ефективно поєднувати фактори виробництва, орієнтуватися в ринковій ситуації, а найголовніше — розуміти не лише сьогоднішні потреби споживачів, а й те, які товари та послуги знадобляться їм завтра. Для цього підприємець повинен шукати можливості використання новітніх ідей, технологій, способів задоволення потреб споживачів, виходу в нові сфери діяльності. Таким чином, сучасне підприємництво — це специфічна діяльність людей, спрямована на отримання прибутку, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності вільно, за власною ініціативою.
За визначенням Господарського кодексу України, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Законодавство надає підприємцям право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Водночас здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування, а підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Українське законодавство визначає такі принципи здійснення підприємницької діяльності:
вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін на власну продукцію та послуги;
вільний найм підприємцем працівників;
комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
вільне розпорядження прибутком, що залишається в підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності.
Підприємницьку діяльність в Україні можуть здійснювати і фізичні особи (підприємці), і юридичні особи, зареєстровані відповідно до законодавства.
Попри величезну різноманітність форм і видів підприємницької діяльності, в цілому її можна згрупувати за деякими сферами. Це виробниче, комерційне, посередницьке, консультаційне, фінансове та страхове підприємництво.
Розмірковуючи про мету підприємницької діяльності, зрозуміло, що підприємці працюють заради прибутку, грошей та покращення власних статків. Підприємницька діяльність відіграє важливу роль у національному господарстві держави, саме вона дозволяє підвищити ефективність виробництва, прискорити розвиток економіки та загальний добробут населення.
Але часто між підприємцями й суспільством виникає протистояння. Оскільки часто підприємці, намагаючись збільшити прибутки і здешевити виробництво, забруднюють довкілля, завищують ціни на свою продукцію, ухиляються від сплати податків або затримують виплату заробітної плати своїм працівникам.
На противагу такій поведінці у світі все більшої ваги набуває концепція соціальної відповідальності підприємства. Задовольнивши потребу в отриманні певного рівня прибутку, підприємці починають брати більш активну участь у суспільно важливій діяльності, допомагати вирішити проблеми, що постали перед громадою, країною або людством у цілому.
Суспільство від соціальної відповідальності підприємств отримує вигоди як-от загальне покращення стану економіки та довкілля, соціальна захищеність населення, зокрема через надання адресної допомоги тим, хто потребує її найбільше. З’являється можливість залучення додаткових ресурсів до різноманітних соціальних сфер, наприклад, освіти або медицини, підтримка різноманітних громадянських ініціатив і проектів, розвитку громадянської активності населення. Дотримання соціальної відповідальності вимагає від підприємства додаткових витрат, але ці витрати в довгостроковій перспективі приносять бізнесу вигоди. Дотримання високих стандартів якості збільшує довіру споживачів до підприємства та його продукції. Важливим наслідком соціальної відповідальності є репутація підприємства в суспільстві, що спрощує будувати свої стосунки з громадськістю.
Хоча не існує загальновизнаного визначення соціальних підприємств, усі вони відповідають одному критерію: це наявність соціального ефекту, тобто впливу на життя суспільства. Такі підприємства працевлаштовують людей, зокрема таких, які вимагають відповідної інфраструктури, тобто людей з особливими потребами, чи тих, які належать до групи ризику: реабілітованих безхатніх, колишніх ув’язнених або алко- чи наркозалежних. Також соціальні підприємства допомагають створити нові робочі місця для вразливих категорій населення, молоді, внутрішньо переміщених осіб тощо, зменшуючи рівень безробіття. Такі підприємства беруть на себе надання соціальних послуг різним групам населення: людям похилого віку, сім’ям з дітьми, людям з особливими потребами. Надаючи ці послуги, вони також зменшують потребу в державних соціальних працівниках, що надають ці послуги, та бюджетних видатках.
Важливим інструментом досягнення цілей соціально-економічного розвитку України є державно-приватне партнерство — співробітництво між державою, територіальними громадами та юридичними особами, або фізичними особами-підприємцями. Державно-приватне партнерство використовується як для вирішення соціальних питань, так і для створення інфраструктурних об’єктів, наприклад, будівництва автомагістралей та іригаційних систем.
Ефективне державно-приватне партнерства має бути тривалим (від 5 до 50 років) і передбачає внесення інвестицій приватним партнером.
Державна підтримка підприємницької діяльності має дві складові:
1) державне регулювання підприємницької діяльності: створення правових, економічних та організаційних умов становлення й розвитку підприємництва;
2) заохочення розвитку підприємництва: держава створює відповідні стимули, надає на пільгових умовах відповідні фінансові та матеріальні ресурси.
Основоположним для здійснення підприємницької діяльності є право власності. Таке право захищається спеціальними документами: свідоцтвом про власність, договорами купівлі продажу та договорами оренди. У випадку порушення його права власності підприємець має право звернутися до суду з вимогою відновлення цього права або позовом про компенсацію.
Особливе значення має захист інтелектуальної власності, тобто результатів інтелектуальної діяльності. Це право захищається такими документами, як патенти на винаходи, авторські права на комп’ютерні програми, бази даних або наукові праці, літературні та музичні твори. Іноді власник може передати свої права на патенти іншій стороні в рамках ліцензійної угоди, що дозволяє використовувати ці права на певних умовах та із зазначеними в угоді обмеженнями. Законом захищається також право власності на товарні знаки, фірмове найменування тощо.
Важливим засобом захисту підприємництва є підтримання чесної конкуренції та недопущення монополізму. Недобросовісна конкуренція забороняється законом, тобто створення штучних перепон або досягнення неправомірних переваг у конкурентному процесі. До цієї ж групи порушень належить і розголошення та використання комерційної таємниці та неправомірне використання ділової репутації, тобто використання чужих товарних знаків, копіювання товарів іншого виробника або його упаковки. Законом також забороняється нав’язування споживачу примусового асортименту товарів або послуг, схиляння до розірвання угоди з конкурентом, схиляння до дискримінації покупця тощо. Отже, правовий захист бізнесу є необхідним для підтримки підприємництва та розвитку економіки.