Тема: Соціокультурна багатоманітність. Ефективна комунікація.

План

1.Що таке соціум. Соціальна структура сучасного соціуму
2.Соціальна нерівність. Соціальні цінності та згуртованість
3.Різноманітність та полікультурність
4.Роль спілкування в житті людини й суспільства

1. Що таке соціум. Соціальна структура сучасного соціуму

Людина є суспільною істотою, можливості якої реалізуються лише в соціумі. Немає людини — не виникне соціуму, відсутній соціум — не сформується особистість людини. Здобути знання, опанувати трудові навички, навчитися користуватися предметами людина може лише в середовищі інших людей.

Розуміння того, чим є соціум, змінювалося із часом. Активно досліджувати те, що таке суспільство, почали у XVIII ст. Видатний французький просвітитель Жан-Жак Руссо запропонував концепцію суспільного договору, яка доводила, що суспільство виникло як результат договору всього людства задля задоволення своїх потреб у харчуванні й безпеці, спілкуванні та інтелектуальному розвитку. Пізніше дуже популярною стала ідея про те, що соціум є цілісним живим організмом, а отже, для вивчення його можна використовувати ті самі принципи, що й до інших живих істот (органіцизм). Її замінив інший (фукціоналізм), у межах якого соціум — це також єдина злагоджена система, але вже не біологічна, а соціальна. Отже, її швидше стосуються закони соціології, психології та інших суспільних наук, а не біологічні закономірності.

Нині також існує багато тлумачень цього поняття. Соціологи пояснюють його як сукупність усіх способів взаємодії і форм об’єднання людей, у яких проявляється їхня всебічна залежність одне від одного. У більш поширеному розумінні соціум — це сукупність людей, об’єднаних конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями або видами діяльності. Отже, соціум є багатогранним явищем, яке можна розглядати різнобічно.

Сучасні науковці виділяють такі ознаки соціуму:
• його представники проживають на певній території;
• його представники здійснюють спільну діяльність;
• у соціумі обов’язково має бути розподіл суспільних благ;
• як наслідок, ознакою соціуму є соціальний і виробничий поділ праці.

Перш за все варто знати, що соціум не є єдиним, а складається з багатьох менших спільнот. Видами соціальних спільнот вважаються стани, класи, касти, верстви, страти, професійні, навчальні, вікові об’єднання тощо. Наприклад, школяр може одночасно належати до таких спільнот, як сім’я, шкільний колектив, творчий, спортивний, робочий чи волонтерський колектив, бути прихильником певної субкультури. Між спільнотами, із яких складається соціум, існують різноманітні зв’язки та відносини. Кожна людина одночасно належить до різних таких спільнот.

Полікультурність— співіснування та розвиток різних за змістом культурних традицій у межах однієї локалізованої в просторі й часі спільноти людей.

Толерантність — терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки і звичаїв.

Терпимість — здатність витримувати щось, миритися з яким-небудь становищем.

Плюралізм — визнання багатоманітності думок, поглядів, напрямків, партій, суб'єктів економічного, політичного й культурного життя демократичного суспільства як основи його розвитку.

Компроміс — згода, якої досягають шляхом взаємних поступок.

Різноманітність — наявність багатьох складових різного характеру в єдиному цілому.

Рівність — можливість забезпечення рівними правами та можливостями різних соціальних груп задля задоволення їхніх потреб.

Дослідники визначають усі ці взаємозв’язки в соціумі як його соціальну структуру — сукупність усіх соціальних спільнот, що взаємодіють між собою в соціумі.

Вона складається із:

• соціальних спільнот — відносно стійких сукупностей людей, яким притаманні більш або менш однакові умови та стиль життя, колективна свідомість, спільність соціальних норм, ціннісні орієнтири та інтереси;

• соціальних відносин — відносно стійкої системи зв’язків між окремими спільнотами, що сформувалася в процесі їхньої взаємодії в умовах певного суспільства. У межах різних соціальних спільнот люди мають певний соціальний статус — визначене місце в цій спільноті, і відповідно до нього виконують соціальні ролі — поводяться згідно зі своїм соціальним статусом і узгодженими з ним правами та обов’язками.

Дестабілізуючий вплив на соціальну структуру суспільства мають дві групи населення — люмпени і маргінали. Люмпенами (від нім. — лахміття) називають жебраків, волоцюг, безпритульних. Збільшення їх кількості в соціумі називають люмпенізацією населення. Небезпека цього явища полягає в тому, що воно створює сприятливе середовище для криміналізації суспільства.

До соціальних маргіналів (від латин. margo — край, межа) належать ті, хто внаслідок певних причин втратив зв'язок зі своїм соціальним середовищем, але не зміг успішно увійти до нового. Явище маргіналізації окремих груп населення є своєрідною «хворобою» суспільства, яке не може створити для всіх гідних умов життя, і від цього страждають найбільш незахищені соціальні категорії: люди з обмеженими фізичними можливостями, колишні учасники бойових дій, мігранти із сільської місцевості або іншої країни тощо.

2. Соціальна нерівність. Соціальні цінності та згуртованість

Ви вже знаєте, що в сучасних державах усі громадяни однаково рівні перед законом. Проте люди в соціумі мають різний статус у різних спільнотах. Наприклад, тренер олімпійської збірної держави матиме вищий статус у професійній спортивній спільноті, ніж тренер шкільної команди.

Правозахисники та активісти вважають ідеальним таке суспільство, де соціальної нерівності не існуватиме або ж вона не впливатиме на життя людей. Найпоширенішим сьогодні є розуміння соціальної нерівності як становища в суспільстві, за якого окремі соціальні групи мають відмінний соціальний статус, належать до різних суспільних верств або соціальних кіл.

Основною причиною існування соціальної нерівності вважають низький рівень морального розвитку суспільства, його жорстку стратифікацію, відсутність прагнення порозуміння і толерантності. Проявами соціальної нерівності є правова нерівність, обмеження свобод, майнова нерівність, відмінності в можливостях доступу до освіти й культури, медичного обслуговування тощо.

Соціальний статус людини впливає на те, як її сприймають представники спільноти, до якої вона належить, та інших спільнот.

Цінності сучасного західного суспільства передбачають його розвиток, спрямований на усунення цих відмінностей. У першу чергу йдеться про ліквідацію соціальної нерівності, спричиненої біологічними чинниками: розвинені країни створюють умови для вільного пересування, освіти, комунікації та всього необхідного для повноцінного життя людей з особливими фізичними потребами, зумовленими як віком, так і станом здоров’я. Також передбачається формування нового суспільства, де представники різних соціальних груп почуватимуть себе однаково комфортно. Таким чином, основною його цінністю є різноманіття, виражене в гаслі «Усі різні, усі рівні».

Литовський плакат, присвячений гаслу «Усі різні, усі рівні».

Історично соціальні групи турбувалися про своїх членів. Належність до певної спільноти гарантувала наявність у людини закріплених законом прав та привілеїв. Так, середньовічні професійні спільноти — ремісничі цехи — гарантували тим, хто до них належав, низку привілеїв. Передусім вони були безпосередньо пов’язані з виробничим процесом (забезпечення сировиною належної якості, продаж товарів за певними цінами, усунення конкурентів, що не належать до цеху). Також члени цеху мали право на навчання ремесла через систему підмайстер — майстер, допомогу сім’ї в разі втрати ремісником працездатності, грошові позики за малими відсотками. У межах спільноти відбувалося відзначення релігійних (майже кожен цех мав святого покровителя) та корпоративних свят.

Відповідно цеховики мали поділяти певні цінності — релігійні, морально-етичні (наприклад, мати гідну поведінку), професійні — виготовляти товар певної якості за певними цінами, сплачувати внески до спільної скарбниці. Для того щоб стати повноправним членом цеху — майстром — людина мала скласти іспит. Будь-кого до цеху не приймали. Питання порушення цих норм також розглядали в межах цеху. Усе це сприяло згуртуванню цехової спільноти, виникненню корпоративної свідомості.

У сучасному світі більшість функцій, що стосуються соціального захисту, виконує держава щодо всього свого громадянства, а на виробничі спільноти покладено завдання виробництва товарів певної якості та за цінами в певних межах. Таким чином, якщо раніше людина поділяла цінності колективу в обмін на матеріальні вигоди, то тепер пов’язання цих речей між собою стало більш розмитим. Проте розуміння людиною своєї належності до певного колективу та визнання його цінностей продовжує сприяти соціальній згуртованості.
Нині найяскравіше це проявляється на прикладі національної згуртованості: під час міжнародних спортивних змагань, усіляких конкурсів, у разі збройної агресії іншої країни тощо.

Явище національної згуртованості також спостерігається серед осіб, які опинилися за межами держави (трудова та політична еміграція тощо).

3. Різноманітність та полікультурність

У більшості сучасних суспільств наявність у їхньому складі представників різних соціальних верств, поколінь, етнічних груп, віросповідань тощо зумовлює існування такого явища, як полікультурність. Це явище може існувати лише в тому суспільстві, яке визнає різноманітність як одну з основних своїх цінностей.

Необхідність спільного життя представників різних культурних традицій у демократичному полікультурному суспільстві зумовлює потребу добросусідства між ними. Воно в першу чергу ґрунтується на таких засадах:

• Усвідомлення істини, що люди відмінні за своїми поглядами й уподобаннями, і ця різноманітність є не вадою, а перевагою суспільного життя.

• Усі культури та тендерні, конфесійні, етнічні меншини, які поділяють їдеї гуманізму, є рівноцінними, самобутніми й не можуть бути дискриміновані. Забезпечення рівних (не однакових!) прав і можливостей для розвитку для різноманітних культур та меншин. Намагання порушити рівність їхніх прав між собою, забезпечити кращі умови розвитку для однієї з них може бути здійснено лише за рахунок їх погіршення для інших, а отже, недемократичним шляхом, що призведе до порушення соціальної стабільності.

• Основою співіснування культур у полікультурному соціумі постають такі цінності, як терпимість, толерантність, плюралізм і компроміс. Без взаємного дотримання їхніх норм усіма представниками різних культурних традицій повноцінний діалог між ними неможливий.

Однією з важливих сфер соціального розвитку сучасного плюралістичного суспільства виступають міжнаціональні відносини. Від вирішення пов’язаних із ними проблем значною мірою залежать як спокій і добробут окремих індивідів, так і доля всієї країни.

В основі національної політики в сучасному плюралістичному суспільстві перебуває мультикультуралізм. Це політика, спрямована на збереження й розвиток в окремо взятій країні та у світі загалом культурних відмінностей, а також теорія й ідеологія, які обґрунтовують цю політику. Протилежністю мультикультуралізму є концепція «плавильного котла», що передбачає злиття всіх культур в одну.

Святкування 150-річчя народження Канади

Мультикультуралізм за своєю сутністю є тією національною політикою, яка, регулюючи міжнаціональні відносини, заохочує та ретельно підтримує культурний плюралізм представників різних етнічних груп (етнічну різноманітність) і разом із тим допомагає їх інтеграції в єдину політичну націю.

Важливу роль у житті полікультурного суспільства відіграють відносини між представниками різних конфесій (віросповідань), тобто забезпечення конфесійної різноманітності. Релігійна сфера суспільного життя, як доводить історичний досвід, потребує постійної уваги й делікатності. Чимало збройних конфліктів і війн розпочиналися саме через релігійне протистояння. У сучасному демократичному полікультурному соціумі основою для співіснування різних конфесій вважають дотримання толерантності. Будь-які зверхність, образи, зневага тощо стосовно прибічників різних віровчень неприпустимі, вони засуджуються на моральному рівні й караються за законом.

Міжконфесійні конфлікти, як і національні, надзвичайно небезпечні для суспільства. Це вимагає від усіх, як віруючих, так і атеїстів, уміння поважати почуття одне одного. Варто пам’ятати, що, навіть не поділяючи конфесійних уподобань іншого, ніхто не має права намагатися обмежити його невід’ємне право свободи віросповідання.

Важливою характеристикою сучасного полікультурного суспільства є інклюзія — процес збільшення участі всіх громадян у житті соціуму, і насамперед тих, хто має труднощі у фізичному й розумовому розвитку. Це складний процес, пов'язаний із розробкою і реалізацією таких підходів, які дозволять кожній людині рівноправно брати участь у суспільному житті. Запорукою успішності інклюзії є те, щоб усі зацікавлені сторони активно діяли для отримання бажаного результату.