Тема: Політична соціологія. Соціологія громадської думки. Комунікація, інформація, медіа. Медіа і демократія. Свобода, етика і відповідальність.
План
1.Політична соціологія.
2.Соціологія громадської думки
3.Комунікація, інформація, медіа
4.Медіа і демократія. Свобода, етика і відповідальність
1.Політична соціологія.
1.Політична соціологія.
Соціологія політики — це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає соціальні механізми функціонування влади, вмив суспільства та окремих соціумів на політичні процеси, взаємозалежність політичного життя та інших сфер суспільного життя, політичних та інших соціальних інститутів.
Предметом соціології політики є політична свідомість і поведінка людей, які втілюються у діяльності держав і громадсько-політичних організацій, а також механізм впливу соціальних спільностей та утворених ними політичних інститутів на процеси функціонування політичної влади.
Відповідно до предмета соціології політики можна виділити її основні категорії. До них належать політика, влада, політичний інтерес, політична свідомість, політична поведінка, політичні відносини.
Політика — (грец. вміння керувати державою) — це сфера діяльності людей, класів, соціальних груп, націй, яка пов'язана з завоюванням, утриманням і використанням влади, насамперед державної.
Ядром політики є влада.
Влада — це реальна здатність соціального суб'єкта здійснювати волю над іншими людьми, реальна здатність змінювати під своїм впливом за допомогою різних засобів поведінку інших людей.
До засобів здійснення влади належать закон, насильство, авторитет, переконання. Іншими словами, владою можна назвати реальний вплив на інших людей, спроможність заставити інших людей змінити свої погляди, бажання, переконання, поведінку і дії відповідно до інтересів і потреб суб'єкта влади, тобто примусити інших людей робити те, що потрібно суб'єктові влади. Таким чином, влада виражається через політичний інтерес її суб'єкта. Політичні інтереси формуються на основі політичної свідомості, котра, як уже було сказано, є одним із основних предметів досліджень політичної соціології.
Політична свідомість — це теорії, ідеї, погляди та інші компоненти суспільної свідомості, в яких індивід, соціальна група, клас, нація, суспільство в цілому усвідомлюють свої політичні інтереси, формують політичні цілі і завдання.
Інакше кажучи, політична свідомість — це усвідомлення реального стану політичної сфери і своїх власних політичних інтересів.
Політична поведінка — це активність індивідів, груп, організацій у сфері політичних відносин, пов'язана з впливом на владу чи протидією її реалізації.
Отже, основою здійснення політичної поведінки є зріз активності політичного суб'єкта, або відсутність подібної активності.
Нарешті, важливою категорією соціології політики є політичні відносини, котрі є прямим предметом дослідження галузі, оскільки є однією з форм вираження соціальних відносин. Це логічно, адже у суб'єктів політичних відносин виявляються відмінності у творенні ними політики, їхній політичній активності та свідомості. Такі відмінності дозволяють стверджувати про соціальний характер політичних відносин.
Політичні відносини — це вид соціальних відносин, що проявляється у взаємодії різних соціальних спільностей (націй, народів, класів) та створених ними організацій у процесі формування, утвердження і реалізації політичної влади.
Соціологія політики покликана виконувати такі функції:
• теоретико-пізнавальну, що пов'язана з виробленням наукової інформації про політичні процеси та явища;
• прогнозтичну, яка проявляється у прогнозуванні політичних змін, виділенні зон політичної напруги, запобіганні можливим конфліктам;
• прагматичну, пов'язану з розробкою шляхів, методів, способів забезпечення соціальної злагоди різних соціальних груп, рухів сил; розробкою технологій запобігання кризовим ситуаціям; пошуком шляхів виходу із конфліктів, що виникли;
• соціалізації, що пов'язана з залученням громадян до демократичної системи політичних цінностей.
СТРУКТУРА ПОЛІТИКИ
Отже, головна функція політики — регулятивна.
Політика регулює різні сфери суспільного життя; відповідно виділяють політику:
-економічну;
-соціальну;
-національну;
-військову і т. д.
За областю розподілу функції політики діляться на внутрішню і зовнішню.
За масштабом спільнот, на які впливають політичні рішення, розрізняють політику:
-локальну;
-регіональну;
-міждержавну;
-світову.
Політична система: сутність, структура, функції
Політична система — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних відносин соціальних інститутів, що виконують певні політичні функції.
Виділяють такі функції політичної системи:
-визначення цілей, задач, шляхів розвитку суспільства;
-розподіл матеріальних і духовних ресурсів;
-організація діяльності суспільства щодо досягнення поставлених цілей;
-розробка та впровадження в суспільстві різних норм поведінки;
-забезпечення стабільності та безпеки в суспільстві;
-політична соціалізація особистості;
-контроль за виконанням політичних норм.
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА
Політична партія — це зареєстроване, згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні», добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Функції партій:
1. Представництво інтересів.
2. Комунікативна функція.
3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація.
4. Розробка політики та здійснення політичного курсу.
5. Функції соціальної інтеграції.
Ідеологічні типи політичних партій
Термін «ідеологія» вперше виник на зламі XVIII-XIX ст. у працях французького економіста і філософа Дестют де Трасі для позначення «вчення, науки про ідею», котрі є основою для формування громадської думки, політичних поглядів, поведінки людей, а отже, і політики. У сучасному розумінні, ідеологія — це система поглядів стосовно основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини.
2.Соціологія громадської думки
Соціологія громадської думки — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.
Предмет соціології громадської думки — закономірності, чинники, механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес. її об'єкт — громадська думка як стан масової свідомості і як соціальна інституція.
Відповідно сукупність її функцій класифікують на пізнавальну, практичну, інформаційну, світоглядну, прогностичну, управлінську.
Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.
Постає громадська думка у двох вимірах:
— як оцінне судження — йдеться про те, що громадська думка завжди містить оцінку громадськістю конкретних проблем, явищ, процесів суспільного життя, ставлення до конкретних об'єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності;
— як важлива соціальна інституція суспільства — у демократичному суспільстві вона є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному тощо).
Громадська думка є складним, чітко структурованим феноменом. її суб'єктом (носієм) є певні групи населення.
Об'єктом громадської думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких може бути висловлена думка громадськості. Різноманітність явищ, фактів, ситуацій, процесів соціального життя породжує різноманітність людських суджень.
Структура громадської думки
Розрізняють сутнісну і динамічну структуру (цикл розвитку) громадської думки.
У сутнісній структурі громадської думки виділяють такі компоненти:
Раціональний (пізнавальний, інтелектуальний) компонент — це знання людей про події і факти, явища і процеси, які стали об'єктом суспільної уваги.
Емоційний — це масові настрої, соціальні почуття, які виникають з приводу об'єкта громадської думки.
Результатом взаємодії цих двох компонентів (знань і переживань) є соціальна оцінка.
Громадська думка регулює не тільки стосунки між окремими людьми, особою і колективом, колективом і суспільством, але й економічні, політичні, моральні та інші стосунки у суспільстві.
Канали висловлення громадської думки
Особливості механізму взаємодії громадської думки з державними, політичними, економічними та іншими соціальними інститутами залежать від каналів її висловлення. Серед найголовніших каналів висловлення громадської думки виділяють такі:
— через поведінку під час виборів усіх рівнів (президентські, парламентські, муніципальні, до місцевих органів влади);
— через участь у законодавчій діяльності, референдуми, плебісцити, зібрання та інші різного роду представницькі органи;
— за допомогою засобів масової інформації і комунікації (включно з плітками);
— через мітинги, протести, демонстрації, страйки тощо;
— через лобістські структури і групи тиску.
Вплив на громадську думку
Ще раз згадаємо, що громадська думка є оцінкою певної проблеми, з боку якоїсь соціальної спільноти, установкою певної соціальної спільноти щодо цієї проблеми.
Установки можуть бути позитивними негативними і нейтральними ("мені байдуже" — тобто відсутність установки). Дослідження показують, що у своєму ставленні до певної проблеми більшість людей, як правило, залишаються нейтральними. Водночас, виділяється порівняно невелика частина людей, яка забезпечує рішучу підтримку проблеми і така ж порівняно нечисленна група людей, яка рішуче виступає проти цієї проблеми.
Соціальним психологом X. Кентріл були сформульовані закони, за допомогою яких можна управляти формуванням громадської думки:
1.Думка людей є чутлива тільки до важливих проблем.
2.Незвичні події можуть тимчасово спрямовувати громадську думку з однієї крайнощі до іншої.
3.Громадська думка не стабілізується, доки не вималюється перспектива.
4.На громадську думку сильніше впливають події, ніж слова, якщо самі слова не інтерпретуються як події.
5.Словесні твердження і дії виявляють максимальне значення тоді, коли громадська думка ще не сформувалася або коли люди піддаються впливу і довіряють надійному джерелу.
6.У складний період люди чутливіше налаштовані стосовно свого лідера. Якщо вони довіряють йому, то виявляють більше, ніж просто підтримку, а якщо ні — то є менш терпимими, ніж звичайно.
7.Люди краще сприймають і легше формують громадську думку щодо цілей, ніж стосовно методів їх досягнення.
8.Громадська думка, як і індивідуальна, як правило, є забарвлена певним бажанням чи інтересом; і коли вона ґрунтується на ньому, а не просто на інформації, то тоді значно гостріше реагує на події.
Важливим регулятором громадської думки є засоби масової інформації (ЗМІ). ЗМІ у суспільстві є не лише способом впливу на маси, але й засобом участі мас в соціальному управлінні. Характер отримуваної інформації виявляє вирішальний вплив на зміст і поширення громадської думки. Не випадково кажуть, що інформація править світом. Якою ж буде інформація — не в останню чергу залежить від ЗМІ. Тому в сучасному світі різко зростає роль ЗМІ у формуванні громадської думки.
3. Комунікація, інформація, медіа
Поняття медіа та мас-медіа, їхня роль у сучасному світі
Головною ознакою мас-медіа є те, що вони поширюють інформацію для масового споживання багатьма людьми одразу. Мас-медіа — це газети та журнали, радіо, телебачення, Інтернет. Ті повідомлення, які мас-медіа доносять до споживачів, називають медіатекстом.
Медіатекст — будь-який носій інформації: художній або науковий текст, зображення, аудіозапис. Тобто в цьому значенні слово «текст» не передбачає набір слів або речень, а має на увазі певну інформацію у вигляді тексту, зображення чи звуків, переданих будь-якими засобами й знаками, які може сприйняти та зрозуміти споживач медіатексту. Зазвичай цей термін використовується для позначення продуктів мас-медіа, що, як вважають дослідники, мають певні специфічні особливості.
• Особливий тип і характер інформації: у мас-медіа важливо надати інформацію як таку, проте неважлива її цінність. Наприклад, у мас-медіа надати повідомлення про корову, що впала в криницю, є не менш важливим, ніж повідомити про початок війни між двома країнами.
• Вторинність: медіатекст — це перероблений, скорочений, систематизований та особливим чином оформлений первинний текст.
• Потокове виробництво: медіатекст виробляють миттєво, він стандартизований, призначений для одноразового споживання.
• Колективне виробництво — медіатексти виготовляють команди працівників мас-медіа.
• Незавершеність: медіатекст творять таким чином, щоб не давати кінцевої відповіді на поставлене в ньому питання, бути відкритими для різних пояснень його змісту.
• Медійність: формат медіатексту залежить від технічних можливостей засобів мас-медіа. Наприклад, одне й те саме повідомлення по-різному буде подано на телебаченні та в Інтернеті.
Інформація — відомості, що прийняті та усвідомлені споживачем і визнані ним як значущі.
Медіа — способи та засоби передачі інформації, а також середовище, яке вони утворюють.
Реклама (від фр. — викрикувати) — поширення інформації про когось або щось із метою створення популярності; інформація про товари, послуги тощо, покликана стимулювати попит на них.
• Багатофункціональність: засоби мас-медіа здійснюють вплив на аудиторію через інформування, переконання та вплив.
• Масова аудиторія: споживачі медіатекстів характеризуються як різнорідна аудиторія, об’єднана «лише елементарним знанням мови», не пов’язана спільними цілями та інтересами.
• Особливий характер зворотного зв’язку: він обмежений, мінімізований або зовсім відсутній, відкладений у часі й просторі, має імітаційний характер (наприклад «масовка» в телепередачах, «боти»- коментатори в Інтернеті).
У сучасному світі мас-медіа відіграють роль основного передавача й поширювача інформації для широкого загалу. Проте вони не лише інформують, але й пропонують ставитися до неї певним чином. Завдяки цьому вони мають унікальні можливості з формування громадської думки, привертання уваги суспільства до одних питань та ігнорування інших («якщо про проблему не говорять у мас-медіа, вона не є важливою, і навпаки»), поширення, а подекуди і творення його ідеалів та цінностей.
Різновиди медіа
Майже будь-який засіб передачі інформації (медіа) може стати масовим (перетворитися на мас-медіа). Усі медіа мають свої особливості, які визначають, яку саме інформацію та для якої аудиторії вони можуть передавати.
Найбільш поширеними у світі медіа є книги, преса, фото, радіо, кіно та Інтернет. Чим менше зусиль споживач витрачає на отримання інформації, тим масовішим буде використання конкретного виду медіа. Найлегше сприймаються короткі повідомлення простого змісту, що не виходить за межі звичних для споживача уявлень про світ, а також яскраві прості зображення. Крім того, для сучасних мас-медіа важливим є викликати в аудиторії сильні враження, такі емоції, як обурення, гнів, гордість, співчуття.
Тому з різних видів медіа найменш здатним до масового поширення є книга, оскільки вона вимагає певного, досить високого рівня грамотності та освіти, а також порівняно значної кількості часу для опрацювання вміщеної в вій інформації. Також виробництво книги вимагає значного часу й ресурсів, а тому коштує порівняно дорого і не надто швидко реагує на події. Порівняно з книгою преса (газети, журнали) пропонує більш просту інформацію різного характеру, згруповану за тематичними блоками та проілюстровану. Вона менша за обсягом, дешевша, досить швидко реагує на події.
Нині радіо є менш популярним засобом мас-медіа. Воно оперативно передає інформацію, але позбавлене видовищності, доступної кіно та телебаченню. Телебачення та кіно пропонують доступний широкому загалу медіатекст, що поєднує функції інформування та розважання аудиторії. Завдяки сучасним технологіям телебачення може не просто реагувати на події, але й вести прямі трансляції, таким чином долучаючи свою аудиторію до них, що сприяє емоційному контакту глядача з людьми «по той бік екрана».
Останнім часом Інтернет набув значної популярності. Його головною особливістю порівняно з іншими медіа є те, що споживач має найбільше можливостей для вибору медіатексту, а також для долучення до його творення та реагування на вже не існуючі тексти. Також він поєднує різні види медіатекстів: візуальні, звукові, власне текстові.
Вплив медіа на суспільство та людину
Засоби мас-медіа значно впливають на становлення сучасної особистості, її соціалізацію, а також на формування суспільної думки. Звичайна людина не може бути учасником більшості подій, що відбуваються навколо неї, не кажучи вже про більш віддалені місця, тому вона мусить покладатися на інформацію, яку надають їй мас-медіа. Оскільки більшість інформації про світ люди отримують саме в такий спосіб, вони використовують її в приватному спілкуванні. Отриману інформацію передають родичам, друзям, знайомим. У такий спосіб медіатексти непомітно проникають до всіх сфер життя людини, навіть якщо вона особисто мало користується мас-медіа.
Сучасна людина майже повністю формує свої смаки та уявлення про навколишній світ не з особистого досвіду, а за посередництва мас-медіа. Тут спрацьовує такий механізм людського сприйняття: «якщо це є в мас-медіа, то так роблять усі (або ж певна спільнота, із якою себе асоціює споживач медіатексту), тому я робитиму так само». Мас-медіа часто моделюють ситуації і пропонують певні зразки поведінки. Особливо це стосується преси та телебачення. Наприклад, якщо ти талановитий, то маєш узяти участь у шоу талантів, а перемога в таких шоу вважається соціальним успіхом. У газетах та журналах розміщують різноманітні поради на всі випадки життя. Якщо не йдеться про вузькоспеціалізовану наукову літературу, то більшість із цих порад базується на неперевіреній інформації та чутках, міфах, припущеннях. їх можуть роками, а то й десятиліттями запозичувати одне в одного різні мас-медіа. Тому та картина світу, яку вони зображують, що багатьом може вважатися реальною, насправді не є такою.
Таким чином, мас-медіа можуть виконувати в суспільстві такі функції:
ФУНКЦІЇ МАС-МЕДІА В СУСПІЛЬСТВІ
• Інформаційна — збір і передача аудиторії відомостей, що стосуються будь-якої зі сфер суспільного життя (економічної, соціальної, політичної, культурної).
• Формування громадської думки — мас-медіа висловлюють, інколи й нав’язують певну точку зору щодо різних суспільних, політичних, культурних явищ.
• Освітня — донесення знань, розширення пізнавальних здібностей людини.
• Управлінська — мас-медіа можуть виступати засобом мобілізації для вирішення конкретних соціальних, економічних, політичних завдань.
• Комунікативна — спілкування, налагодження контакту (листи, дзвінки, обмін думками), пошук однодумців, висвітлення різних поглядів.
• Маркетингова — рекламування як товарів та послуг, так і політичних сил та ідеологій.
Реклама
Оскільки завданням мас-медіа є інформування з певного метою, то до однієї з невід’ємних складових мас-медіа дослідники відносять і рекламу. Реклама є способом масового поширення інформації про товар або послугу, її переваги порівняно з іншими товарами та послугами, а також переконання споживачів у тому, що рекламоване є для них необхідним і вартим їхніх коштів. Такий вид реклами, спрямованої на отримання прибутку, називається комерційною. Існує також і неприбуткова реклама — соціальна реклама. Її завданням є привернення уваги суспільства до соціальних проблем: забруднення навколишнього середовища, насилля в сім’ї, популяризування волонтерства та благодійності. Є й третій вид реклами — політична реклама.
Вона є засобом, який використовують політичні сили для боротьби за голоси виборців, а також для інформування громадськості про існування політичних організацій, політичних діячів та їхні позиції.
У сучасному суспільстві реклама є необхідною умовою існування торгівлі, підприємництва, політичного життя, а також виконує низку інших функцій:
• економічна (отримання прибутку);
• соціальна (досягнення суспільно корисних завдань);
• політична (формування лояльності до існуючої системи управління суспільством, політичних партій);
• ідеологічна (вплив на становлення й формування світогляду людини, суспільної думки);
• психологічна (апелює до бажань і мрій покупця);
• естетична (культурна).
Для того щоб справляти ефективний вплив, творці реклами мають ураховувати психологію людини, суспільно-політичні настрої в суспільстві, культурні особливості соціуму, а також закони естетики, дизайну, знати правила роботи з інформацією. Тому якісна реклама є продуктом, виробництво якого потребує значних зусиль і може прирівнюватися до творів мистецтва.
Для того щоб справляти ефективний вплив, творці реклами мають ураховувати психологію людини, суспільно-політичні настрої в суспільстві, культурні особливості соціуму, а також закони естетики, дизайну, знати правила роботи з інформацією. Тому якісна реклама є продуктом, виробництво якого потребує значних зусиль і може прирівнюватися до творів мистецтва.
Мас-медіа є невід'ємною частиною становлення особистості та життя соціуму. їх безпосереднім завданням є передача інформації широкому загалу, проте перелік їхніх функцій у суспільстві є значно ширшим.
Можна стверджувати, що сьогодні мас-медіа є творцями світу. Складовою мас-медіа є реклама, яка інформує аудиторію з метою продати певний продукт.
4. Медіа і демократія. Свобода, етика і відповідальність
Свобода слова
Свободу слова вважають однією з головних цінностей демократичного суспільства. Свобода слова — це право вільно висловлювати свої думки як усно, так і письмово. Право людини на свободу слова закладене в Загальній декларації прав людини та Конституції України.
Відповідно до норм міжнародного права, обмеження свободи слова повинні відповідати трьом умовам: суворо узгоджуватися із законом, мати праведну мету й бути необхідними й адекватними для досягнення цієї мети. Закони, які вводять обмеження, повинні бути недвозначними і не створювати можливостей для різних тлумачень. Легітимними цілями вважають захист репутації, гідності особи, національної безпеки, громадського порядку, авторського права, здоров’я та моралі.
Існують два підходи до розуміння свободи слова в суспільстві. Перший із них називають утилітарним — він сформувався в XVII ст. в Англії та стосується перш за все політичної сфери. Право на свободу слова було законодавчо закріплено для того, щоб у парламенті політики могли вільно висловлювати своє ставлення до різних питань, а також щоб вони мали можливість отримувати достовірну інформацію про стан справ у країні. Відповідно до цього підходу, суспільству свобода слова потрібна для того, щоб воно могло отримати всю необхідну інформацію про кандидатів та політичні сили на виборах, а також щоб мати можливість належно інформувати громадськість про владу та політику.
Інший підхід до пояснення свободи слова називають ліберальним, іноді — етичним, або емоційним. У цьому випадку за основу беруть невід’ємні права людини та її гідність, яка не може бути забезпечена без свободи слова. А обмеження свободи слова можуть накладатися виключно за крайньої необхідності для гарантування безпеки інших людей.
Мас-медіа в демократичному суспільстві
Без доступу громадян до інформації та безперешкодного обміну нею неможливе успішне функціонування механізмів сучасного демократичного суспільства. Чим повнішу інформацію мають учасники політичного процесу, чим прозорішою є політика, тим легше надати їй змісту, що відповідає інтересам людини й суспільства.
У демократичній державі мас-медіа повинні мати законодавчо забезпечені можливості для виконання своїх соціальних функцій, серед яких головними є культурна, виховна, освітня, інформаційна та ідеологічна.
У сучасному демократичному суспільстві ЗМІ відіграють роль надзвичайно впливового чинника, без якого неможливо уявити діяльність публічної влади.
Загальновизнаним є те, що в демократичному суспільстві, де існує плюралізм думок, ідей і поглядів, мас-медіа відображають інтереси різних політичних сил, крім того, виконують низку інших функцій у політичному житті суспільства:
• пізнавальну — допомагають громадянам створити уявлення про політичне життя країни та його основних учасників;
• контрольну — сприяють здійсненню громадськістю контролю та спостереження за діями влади;
• соціалізаторську — здійснюють політичну соціалізацію особистості шляхом засвоєння індивідами політичних знань, норм і цінностей;
• громадянську — сприяють формуванню громадянської позиції індивідів.
У демократичній країні за політичною орієнтацією мас-медіа поділяють на урядові, опозиційні й незалежні. Завдяки цьому громадяни, ознайомлюючись із різноспрямованою інформацією, можуть формувати власне ставлення до подій і процесів, що відбуваються в країні й світі. Важливим показником впливовості різних мас-медіа є довіра громадськості до них. Найвищий рівень довіри, як правило, існує до незалежних мас-медіа. Це пов’язане з тим, чи можуть вони займати різні позиції — бути проурядовими, підтримувати опозицію, критично оцінювати діяльність усіх політичних сил, дотримуватися свого курсу тощо.
ФУНКЦІЇ МАС-МЕДІА В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА
За відсутності демократії мас-медіа, якщо їх контролює держава, можуть використовувати для приховування і спотворення інформації, дискредитації політичної опозиції тощо. Це є порушенням міжнародних договорів щодо прав громадян на свободу слова й отримання інформації.
У демократичному соціумі за допомогою медіа відбувається вільний обмін інформацією та ідеями. Завдяки цьому політична різноманітність стає важливим чинником політичної системи суспільства та його еволюційного розвитку. Діалог різних політичних сил із використанням мас-медіа має значний вплив на формування суспільної думки. Разом із цим через мас-медіа здійснюють різні форми контролю й впливу громадянського суспільства на діяльність влади. Це забезпечує розвиток зворотного зв’язку, який стабілізує політичну систему.
Сутність сучасної демократії полягає не лише в тому, яка частина населення впливає на прийняття політичних рішень, але и у тому, як влада взаємодіє з громадянами, яку роль вони відіграють у формуванні влади та вирішенні її долі. Рівень демократичності країни відображає також те, яке значення має для влади громадська думка не лише під час виборів, а й у періоди між ними. Якщо такий вплив існує, то громадська думка справді є дієвим, постійним чинником політичної системи. Важливу роль у цьому процесі відіграють мас-медіа.
Для з’ясування й одночасного формування громадської думки з питань політичного життя, ставлення до політиків, кандидатів на владні посади під час виборчих кампаній тощо мас-медіа використовують матеріали соціологічних опитувань. Проте інколи бувають непрофесійно проведені або свідомо сфальсифіковані соціологічні дослідження. Вони підривають довіру громадськості до мас-медіа, створюють умови для поширення уявлень про корумпованість у журналістському середовищі.
У сучасному світі для публічного політичного діяча надзвичайно важливо бути присутнім у медіатекстах, щоб громадськість не забувала про нього. Із цією метою створюють привабливий для виборців позитивний імідж політика, проводять акції, що опиняються в центрі громадської уваги, і цим здійснюють непряму рекламу в мас-медіа. У пострадянських країнах досить часто приводом для початку тієї або іншої інформаційної чи рекламної кампанії стають скандали.
Етика мас-медіа
З участю мас-медіа у формуванні суспільної думки й громадянського суспільства пов’язується проблема подання інформації, співвідношення в ній фактів та коментарів. З одного боку, журналіст не повинен змішувати інформацію і коментар до неї, з іншого — він не може пасивно констатувати факти без ризику потрапити в повне підпорядкування владних структур. Тому журналіст у своєму коментарі має враховувати різні думки, бути критичним, доводячи їх до аудиторії. Коментар має бути зрозумілим і неупередженим, а його головне завдання — не повчати людей, а допомагати користувачам інформації сформулювати свою думку. Відповідальність сучасних професійних мас-медіа перед громадянським суспільством полягає перш за все в тому, щоб забезпечувати його цінною, повною і достовірною інформацією.
Свідченням усвідомлення працівниками мас-медіа своєї відповідальності перед соціумом і небезпеки аморалізму стало підписання в 1994 р. у Києві журналістами України та інших країн СНД Кодексу професійної етики журналістів для працівників сучасних українських мас-медіа, відповідно до якого:
• найважливішим етичним принципом, яким мають керуватися журналісти, є об’єктивність як неупереджена інформація про події, подання всіх поглядів і підходів як більшості, так і меншості;
• журналісти мають право на вибір форми подачі інформації, без шкоди її змісту та об’єктивності, вони несуть особисту професійну відповідальність за свої коментарі й думки, зобов’язуються зберігати таємницю стосовно джерел інформації, отриманої конфіденційно;
• журналісти мають усвідомлювати соціальні й політичні наслідки своєї діяльності, нести моральну відповідальність, керуючись принципом завдання щонайменшого зла.
Проте підписаний документ мав декларативний характер, і дотримання його норм визначали моральні принципи працівників мас-медіа.
З іншого боку, він пропонує найзагальніші правила діяльності журналістів, без дотримання яких повноцінна журналістика не може існувати.
Із того часу зібрання журналістів ще кілька разів укладали оновлені кодекси етики журналіста. Нині є чинним Кодекс етики українського журналіста редакції 2013 р. Також існує Комісія із журналістської етики, яка має розглядати випадки можливого порушення цього кодексу.
Цензура та замовні матеріали
У відносинах мас-медіа з державою існують чотири моделі:
1) Тоталітарна — держава встановлює абсолютний контроль над медіа.
2) Авторитарна — медіа мають служити уряду й роз’яснювати громадянам «правильну» політику.
3) Модель соціальної відповідальності — держава встановлює межі функціонування медіа, залишаючи за собою право втручатися до певних тематичних сфер.
4) Ліберальна — мас-медіа служать суспільству, виконують функцію «сторожа демократії».
Таким чином, за будь-якої моделі взаємодії мас-медіа з державою остання залишає за собою можливість втручатися до їх функціонування та обмежувати свободу слова «заради спільної користі». Одним з інструментів обмеження свободи слова є цензура — контроль офіційної влади за змістом, випуском медіапродукції, театральних вистав, творів образотворчого мистецтва й кіно з метою недопущення чи обмеження поширення ідей або інформації, які визнаються цією владою небажаними або шкідливими.
Цензура може бути попередньою, коли держава створює такі правила для функціонування мас-медіа, через які вона може регулювати їх допуск до аудиторії. Це відбувається через уведення державою системи обов’язкових дозволів, сертифікацій, реєстрацій, ліцензій, які мас-медіа мають отримати, щоб працювати або публікувати певні медіатексти. Існує й наслідкова цензура — коли заборонено поширювати вже існуючі медіатексти або їхні частини, а мас-медіа, які їх опублікували, підлягають покаранню.
Дослідники відзначають істотну різницю між цензурою в демократичних і тоталітарних державах. У демократичній правовій державі цензура гарантує внутрішню й зовнішню безпеку країни, стабільність держави та політичного ладу за максимального дотримання прав і свобод людини. У тоталітарній або авторитарній державі роль цензури істотно змінюється. У такій державі цензура здійснює контрольно-заборонні, поліцейські й маніпулятивні функції, що багато в чому збігаються з функціями репресивних органів. Цензура в тоталітарних країнах не тільки обмежує поширення небажаних відомостей, а й втручається у творчий процес, професійну діяльність та приватне життя громадян.
Проте демократичний устрій країни автоматично не передбачає неупередженої та чесної журналістики. Навіть за умов забезпечення державою свободи слова в мас-медіа залишається чимало способів і причин передачі навмисно спотвореної інформації. Основною причиною цього є прагнення отримати додатковий прибуток. Так виникло явище прихованої реклами в мас-медіа, яке в медійній спільноті називають «джинса». Приховану рекламу маскують під виглядом новин, авторських текстів, аналітичних матеріалів, телевізійних програм тощо. Як і звичайна реклама, вона поділяється на комерційну та політичну. У першому випадку рекламують товари чи послуги, у другому — політичних діячів та партії.
«Джинса» відрізняється від справжнього журналістського матеріалу тим, що в ній грубо порушують ключові стандарти журналістики, зокрема принцип неупередженості. Як правило, у «джинсових» текстах наводиться позиція лише замовника матеріалу, а альтернативні думки чи погляди інших сторін ігнорують. Часто журналіст дає в матеріалі власні оцінки, «навішує ярлики», наводячи при цьому сумнівні аргументи, посилаючись на недостовірні джерела, вириваючи факти з контексту й приховуючи від читачів повну картину дійсності, щоб створити найкраще враження про рекламований продукт.
Свобода слова є неодмінною умовою існування демократичного суспільства. Вона дозволяє мас-медіа вільно функціонувати й забезпечувати аудиторію достовірною інформацією з різних сфер життя. Задля забезпечення високих стандартів діяльності мас-медіа було створено так званий кодекс етики журналістів, проте його дотримання фактично не є обов'язковим. Явищами, які негативно впливають на якість мас-медіа, є існування цензури та замовних матеріалів.