Тема: Соціологія менеджменту та праці. Ринок праці. Лобіювання інтересів та корупція.

План

1.Соціологія менеджменту та праці.
2.Учасники ринку праці. Професії, Заробітна плата
3.Поняттялобізму. Сутність корупції 
4.Корупціогенні ризики. Причини та наслідки корупції в економіці та політиці. Шляхи подолання корупції

1.Соціологія менеджменту та праці.

Соціологія менеджменту та праці — галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень (систем, спільнот та інститутів) у сфері праці й пов'язані з ними процеси та явища.

Праця — діяльність людини, спрямована на розвиток і перетворення ресурсів природи на матеріальні, інтелектуальні й духовні блага, необхідні для задоволення потреб. Ця діяльність може бути добровільною і примусовою (адміністративний, економічний примус) або в єднанні добровільності і примусу.

Предметом соціології менеджменту та праці є структура і механізми соціально-трудових відносин, соціальні процеси у сфері праці, об'єктом — праця як суспільно значуще явище. Особливості соціологічного вивчення праці полягають насамперед у системності та комплексності дослідження соціальних і соціально-психологічних явищ у сфері праці (з урахуванням способу життя, інших чинників, що впливають на трудову діяльність людини).

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях:

—виробничій, яка полягає у створенні матеріально-культурних благ, забезпеченні суспільства предметами та послугами;

—соціально-відновлювальній, що виявляється у забезпеченні життєдіяльності, матеріального добробуту працівників та їх сімей за рахунок заробітної плати та інших видів винагородження;

—соціально-диференційній, яка полягає у суттєвих відмінностях соціальних рис працівників, зумовлених соціально-економічною неоднорідністю праці. Це є передумовою соціальної неоднорідності в суспільстві, формування соціальної структури підприємства, суспільства загалом;

—статусній, яка, будучи тісно пов'язаною із соціально-диференційною, зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці;

—формування особистості. Виявляється в тому, що прогрес виробництва має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від матеріально-технічної бази, системи освіти, професійного навчання тощо. Праця повинна стати сферою самореалізації, самоствердження людини;

—"ціннісній, сутність якої полягає у формуванні в працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей і планів на майбутнє.

За змістом розрізняють такі види праці: проста і складна, творча і репродуктивна, фізична та розумова, ручна та механізована тощо.

Проста праця — виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого інструктажу і не потрібно спеціального навчання.

Складна праця потребує відповідної кваліфікації, пов'язана з додатковими витратами на навчання працівника.

Творча праця передбачає постійний пошук нових рішень, активного розвитку самостійності та ініціативності.

У репродуктивній праці значна частина функцій повторюється, її особливістю є повторюваність способів досягнення результатів.

Фізичну працю характеризує безпосередня взаємодія людини із засобами праці, її включення в технологічний процес.

Розумовій праці притаманні інформаційні, логічні, творчі елементи, відсутність прямої взаємодії працівника із засобами праці.

Ручна праця передбачає пряму дію працівника на предмет праці, не потребує складних інструментів, приладів. 

Працівників механізованих виробництв класифікують на такі категорії:

—працівники, зайняті спостереженням за роботою автоматизованих агрегатів та машин;
—працівники, які виконують роботу за допомогою машин і механізмів; —працівники, які виконують ручні операції при машинах та механізмах.

Умови праці — сукупність чинників, які впливають на працездатність і здоров'я працівника. Ця категорія охоплює соціально-економічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та соціально-побутові умови праці. До соціально-економічних умов належать тривалість робочого дня і робочого року, оплата і стимулювання праці, кваліфікаційна, фахова та загальноосвітня підготовка працівників.

Санітарно-гігієнічні умови — це температурний режим, загазованість, запиленість, забрудненість повітря, освітлення, шум, вібрація тощо. Організаційні умови характеризують робочий режим праці, забезпечення матеріалами, сировиною та інструментами. До соціально-побутових умов належать забезпечення працівників побутовими приміщеннями, їдальнями, медичним і санаторно-курортним обслуговуванням .

Трудова адаптація — соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації внаслідок активної взаємодії особистості й трудового середовища.

Вона сприяє стабільності, згуртованості колективу, створенню в ньому умов для самовияву і самореалізації особистості, розвитку її творчих нахилів, соціалізації молоді. Найхарактернішими її видами є:

а) фізіологічна адаптація. Вона полягає у пристосуванні працівника до організаційних (змінність, розпорядок) і санітарно-гігієнічних умов праці:

б) професійна адаптація. Виявляється ця адаптація в оволодінні фаховими вміннями та навичками, формуванні професійно необхідних якостей, розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії. Головним показником професійної адаптації є швидкість та якість освоєння працівником своєї спеціальності;

в) соціально-психологічна адаптація. Суть її — у знайомстві працівника з членами колективу, особливостями міжособистісних стосунків, засвоєнні традицій і цінностей, вимог колективу. Показниками її є встановлення позитивних взаємин з колегами, керівництвом тощо. Цей загальний настрій поступово набуває відносної самостійності, починає впливати на індивідуальний настрій, ефективність функціонування окремого працівника, а також на колективний настрій і результативність роботи, формуючи у колективі певний соціально-психологічний клімат.

Соціально-психологічний клімат — відносно стійкий і типовий для певної групи загальний емоційний настрій, який формується в процесі спільної трудової діяльності колективу, спілкування між людьми.

Трудова мобільність - переміщення працівника, пов'язані зі змінами його становища в системі суспільного поділу праці (місця роботи, професії, виду зайнятості тощо).

Менеджмент (від англ. Managment — управління, керівництво).
Менеджмент визначають як міждисциплінарну науку, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування виробництвом. Менеджмент поліпшує виробничу діяльність та взаємини її суб'єктів. Головною діючою особою менеджменту є інноваційний менеджер. Він виступає не як начальник, керівник, а, скоріше, як співробітник, партнер, радник. Він передає свої знання і виступає каталізатором спільної діяльності. Вважають, що предмет соціології праці й управління і предмет менеджменту перетинаються, але не збігаються, тобто вони не тотожні. Менеджмент складає другу половину соціології праці й управління, а саме, соціологію управління.
До сфери його дії належать:

- визначення цілей і завдань управління, розробка конкретних заходів для їх здійснення;
- розподіл завдань на окремі операції;
- розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині організації;
- удосконалення формальної ієрархічної структури на виробництві;
- оптимізація процесів прийняття рішень;
- пошук адекватної мотивації діяльності;
- виявлення ефективних стилів керівництва.

2.Учасники ринку праці. Професії, Заробітна плата

Майже все, що нас оточує, є результатом людської праці. Це і піраміди Стародавнього Єгипту, й останні моделі електроніки, і свіжоспечений хліб, твори мистецтва й досягнення науки тощо. Людська праця — це свідома цілеспрямована діяльність людини, докладання нею певних зусиль, спрямованих на здобуття бажаного результату і задоволення певних потреб, перетворення природних ресурсів на блага. Праця допомагає розкритися потенціалу кожної людини, досягати цілей. Праця є одним з факторів виробництва, що забезпечує створення матеріальних і духовних благ.

На рикну праці підприємці купують, а домогосподарства продають товар, який називається «робоча сила» — здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей, що людина використовує у своїй діяльності. Виникнення ринку робочої сили пов’язане з існуванням вільної конкуренції, а також вільної праці, коли людина може в будь-який момент звільнитися. На ринку робочої сили відбувається працевлаштування, він забезпечує ефективне використання трудових ресурсів.

Суб’єктами (учасниками) ринку праці виступають роботодавці, які винаймають робочу силу, та наймані працівники, які її продають. Роботодавцями виступають різноманітні підприємства, громадські організації, державні установи, окремі особи тощо, які мають потребу й використовують найману працю, а найманими працівниками — вільні громадяни, здатні виконувати суспільно корисну роботу, що пропонують власну робочу силу.

Важлива роль на ринку праці належить державі. По-перше, держава виступає як роботодавець, винаймаючи працівників для державних установ і підприємств. Так, у 2017 р. в Україні налічувалося понад 200 тис. державних службовців.
По-друге, держава виконує на ринку такі функції:

-регуляторну — встановлює правила гри для працівників і працедавців, визначаючи рівень мінімальної зарплати, забезпечуючи соціальні гарантії працівників, установлюючи тривалість робочого дня тощо;
-забезпечення нормативно-правової бази функціонування ринку праці та контроль за дотриманням законодавства;
-розвиток внутрішнього ринку, забезпечення платоспроможності населення;
-формування системи соціального захисту;
-підтримка розвитку професійних спілок.

Як же на практиці відбувається процес працевлаштування? Зазвичай на достатньо великих підприємствах існує кадрова служба, яка відповідає за забезпечення підприємства робочою силою. Основними її функціями є визначення потреби в кадрах, прийом на роботу та звільнення, підготовка й перепідготовка тощо. У випадку маленьких підприємств ці функції може виконувати просто окрема особа, а іноді й сам підприємець. Прийом на роботу передбачає пошук відповідного кандидата та оформлення кандидата на роботу. Цей процес відбувається у двох напрямах: роботодавці вирішують, чи задовольняє кандидат їхні вимоги й чи запропонувати йому посаду, а кандидат вирішує, чи погодитись йому на дану роботу, якщо її запропонують.

Між працівниками і працедавцями виникають як взаємні зобов’язання, так і взаємна відповідальність. Працедавці зобов’язані створити належні й безпечні умови праці, своєчасно сплачувати заробітну платню, а від працівників очікується сумлінна праця, дотримання трудового розпорядку.

Для того щоб займати певну посаду, працівникові необхідно мати професійну придатність, тобто сукупність знань, умінь, навичок, особистих якостей, необхідних для виконання відповідних посадових завдань, володіти професією і кваліфікацією. 

Професія — це певний вид трудової діяльності, який потребує спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, отриманих у процесі спеціальної підготовки. Перші професії виникають на певному етапі розвитку людства, коли людина вже не могла сама виробляти все необхідне для свого життя. З виникненням централізованої держави правителі починають потребувати управлінців для ведення справ та військових для оборони, і кількість професій зростає. В епоху індустріалізації зростає кількість робітничих професій. Завдяки науково-технічному прогресу починають розвиватися професії сфери послуг, професії, пов’язані з поширенням масової інформації, тощо.

На сучасному етапі інформатизація й комп’ютеризація суспільства ставлять вимоги до розвитку професій, пов’язаних з обслуговуванням комп’ютерів, розробкою програмного забезпечення, аналізом даних тощо.

Оцінкою праці є заробітна плата. Стаття 1 Закону України «Про оплату праці» дає таке визначення: заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. На конкурентному ринку праці заробітна плата визначається попитом і пропозицією робочої сили. Важливу роль у встановленні попиту на робочу силу визначає рівень технічної оснащеності підприємства: заробітна плата найманих працівників буде порівнюватися з витратами на придбання відповідного оснащення, і в деяких випадках підприємцю буде вигідніше модернізувати технічне оснащення, аніж приймати на роботу додаткових працівників. У цілому, на формування пропозиції робочої сили на ринку впливає багато чинників: демографічні чинники, тобто склад населення, переважання в ньому різних вікових груп, система підготовки й перепідготовки кадрів, доступ до професійно-технічної та вищої освіти, а також освіти впродовж життя. Таким чином, на конкурентному ринку робочої сили заробітна плата визначається співвідношенням попиту і пропозиції товару й робочої сили тощо. Держава встановлює та гарантує найманим працівникам мінімальний рівень заробітної плати.

На умови оплати праці впливає також система оплати, яка застосовується — погодинна, коли працівник отримує платню залежно від відпрацьованих годин, або відрядна, коли до уваги береться вироблений продукт. На заробітну плату найманого працівника впливає досвід, кваліфікація, освіта, що визначають якість праці, яку він може виконувати. У деяких випадках на оплату впливає унікальність здібностей працівника, наприклад, у випадку гравців футбольного клубу вищої ліги.

Стаття 24 Конституції України наголошує на рівноправності чоловіків і жінок, яка забезпечується: «наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей [...] у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок [...]; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством». Незважаючи на це, за даними Держстату, чоловіки в Україні заробляють набагато більше жінок.

Отже, на порядку денному стоїть питання реалізації норм українського законодавства, яке поки лише формально проголошує рівність чоловіків і жінок в усіх сферах суспільного життя. Такі заходи можуть включати економічні методи державного регулювання, розвиток системи дитячих садочків, сприяння подоланню суспільних стереотипів про чоловічі й жіночі ролі, наприклад, заохочення чоловіків брати відпустки по догляду за дитиною тощо.

Економічні наслідки безробіття включають недовироблену продукцію, зменшення податкових надходжень до бюджету, а також збільшення навантаження на державний бюджет через необхідність соціальної допомоги безробітним. Водночас безробіття несе і соціальні наслідки, зокрема зниження рівня споживання, доходу домогосподарства. Тривале безробіття й погіршення матеріального стану можуть призводити до депресії, стресу, підриву здоров’я, розпаду сімей. Неспроможність знайти легальні джерела прибутку штовхає деяких людей на шлях злочинності. Отже, державі необхідно знаходити шляхи пом’якшення наслідків безробіття, допомозі у працевлаштуванні та перепідготовці безробітних.

3.Поняттялобізму. Сутність корупції 

Як ми вже знаємо, суспільство складається з різноманітних груп, яким притаманні свої потреби й інтереси, які вони намагаються реалізувати різними способами. Одним зі способів є лобізм, який існує фактично в усіх демократичних країнах, але не всюди набув законодавчого визнання та легітимності. Слово «лобі» походить від англійського lobby, кулуари. Лобіювання — це неофіційний вплив на законодавців, а лобісти — люди, які здійснюють такий вплив. Сьогодні слово «лобі» використовують і у більш широкому розумінні, як широкі неформальні групи, що захищають у законодавчому органі інтереси певних галузей або регіонів (наприклад, аграрне лобі).

Лобісти мають достатньо широкий спектр методів здійснення впливу. Це і переконування, і надання рекомендацій, і інформування, і навіть безпосередня участь у розробці законопроектів. Інколи лобісти вдаються до підкупу впливових осіб, і тоді лобіювання перетворюється на корупцію. Залежно від того, на кого саме спрямовані зусилля лобістів, розрізняють парламентський, президентський та урядовий лобізм. Якщо тиск на органи влади здійснюється зі сторони, такий лобізм називають зовнішнім. Якщо ж лобіювання здійснюється самими депутатами, урядовцями, їх оточенням тощо, такий вплив називають внутрішнім. Нарешті, дуже часто сьогодні лобіюванням вважають будь-які форми захисту групових інтересів. У цьому розумінні можна говорити, що, наприклад, багато неурядових організацій займаються соціальним лобіюванням, а деякі політичні партії лобіюють економічні та політичні інтереси певних груп.

Лобіювання в Україні є дуже поширеним явищем, але законодавчо його врегулювати поки не вдалося. Інколи лобізм може призводити до виникнення корупції, яка є одним із найбільш небажаних (хоч і необов’язковим) наслідком лобістської діяльності.

Слово «корупція» ми чуємо дуже часто. Що ж таке корупція, чому вона виникає, чому її наслідки є такими згубними, і головне: що ж із цим робити?

Сучасна корупція є складним явищем, яке має різні форми й прояви, а її згубність визнають майже в усьому світі. Тому до Конвенції ООН проти корупції, прийнятої 31 жовтня 2003 року, приєдналося 183 держави. Україна також ратифікувала цю Конвенцію 18 жовтня 2006 року.

Просто кажучи, корупція — це зловживання наданими повноваженнями заради наживи (грошей, пільг, переваг). Але через складність і різноманітність, через наявність певної національної специфіки в різних країнах важко дати загальне й усеохопне визначення корупції.

Перелік корупційних проявів:

-підкуп національних державних посадових осіб;
-підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій;
-розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна державною посадовою особою;
-зловживання впливом;
-зловживання службовим становищем;
-незаконне збагачення та відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом.

ФОРМИ КОРУПЦІЇ
Хабарництво	Кумівство	Зловживання владою або посадовим становищем

4.Корупціогенні ризики. Причини та наслідки корупції в економіці та політиці. Шляхи подолання корупції 

До корупціогенних чинників можна віднести культуру суспільства, що включає прихильність до корупції; існуючі звичаї; протиставлення родинного зв’язку офіційним правилам, передування родинних стосунків офіційним обов’язкам.

На поширеність корупції впливає невиконання наявного антикорупційного законодавства, також важливим є економічний стан у державі. Що вищим є рівень економічного розвитку, то нижчі корупційні ризики. Корупція є результатом багатьох процесів, що відбуваються в суспільстві, тож побороти її можна, лише враховуючи національну специфіку та глибинний аналіз корупційних процесів в Україні.

ПРИЧИНИ КОРУПЦІЇ
Політичні	Економічні	Правові	Організаційно-управлінські	Соціально-психологічні
використання посадових можливостей для задоволення приватних інтересів, отримання особистої винагороди	використання повноважень у сфері управління економікою задля наживи чи приватних інтересів	неефективна система антикорупційних засобів та недосконале законодавство у сфері протидії корупції	використання особистих зв’язків для заміщення посад державних службовців, прийняття посадовцями рішень на свій розсуд	низька громадянська свідомість, менталітет, низьке соціальне забезпечення

Корупція часто допомагає швидко «вирішити» певні проблеми, отримати кращий сервіс, пришвидшити отримання дозволів або вирішити спірні питання на свою користь. Та всі ми добре розуміємо, що кожний, навіть незначний хабар — це цеглина, що зміцнює фортецю корупції, яка, врешті-решт, руйнує наше демократичне суспільство, не дозволяє нам користуватись нашими правами й можливостями, навіть здійснювати наші мрії.

НАСЛІДКИ КОРУПЦІЇ
Політичні	Економічні
загроза демократичному розвитку держави та стабільності й безпеці суспільства, підрив демократичних інститутів та цінностей; підрив довіри громадян до органів державної влади; порушення принципу верховенства права; підрив авторитету держави на міжнародній арені	зміцнення недобросовісної конкуренції; блокування надходження іноземних інвестицій; розширення тіньової економіки; зменшення податкових надходжень до бюджету та зниження ефективності економічної політики держави; стримування економічного розвитку, або ж занепад економіки

Існує багато шляхів, якими суспільство може протидіяти корупції. Серед принципів такої протидії можна назвати взаємний контроль державних органів, коли кожен орган є під контролем з боку інших органів.

Цікаві відео до лекції

• Тест для самоперевірки